Von Halyna Petrosanyak
Nächte in Kyjiw sind heiß,
und das in jeder Hinsicht.
Doch trotzdem ziehe ich nachts
einen Pyjama mit langen Hosen an —
mit dem Gedanken an jene,
die mich vielleicht
aus den Trümmern bergen müssen.
Man sagt, wenn man dort landet
und wie durch ein Wunder überlebt,
soll man nicht in Panik verfallen,
sondern einfach ruhig
liegen bleiben (oder hängen),
und wenn sich der erste Lärm legt
und die Retter die
„Minute der Stille“ ausrufen,
dann soll man aus Leibeskräften
um Hilfe rufen.
Mir gelingt es selten,
mich genau an Anweisungen zu halten,
ich fürchte,
der Schrei könnte
sich meinem Willen entziehen,
noch bevor die
„Minute der Stille“
verkündet wird —
und sich verlieren
unter anderen Rufen,
für die Welt ohnehin kaum hörbar.
Sommer 2025
Хвилина тиші
Ночі у Києві спекотні,
і то у кожнім сенсі.
Та все ж я на ніч вдягаю
піжаму з довгими штаньми
з думкою про тих,
кому, може, доведеться
діставати мене з-під завалів.
Кажуть, якщо там опинишся
і дивом вцілієш,
не варто панікувати,
треба просто собі спокійно
лежати (або висіти),
а коли вляжеться перший хаос,
і рятувальники оголосять
“хвилину тиші”,
тоді щодуху
кликати на допомогу.
Мені рідко вдається діяти
чітко за інструкціями,
боюся, що
крик вирветься
з-під мого контролю,
не чекаючи, поки оголосять
“хвилину тиші”,
і загубиться серед інших,
для світу все одно
ледь чутних.
Літо 2025 року
Галина Петросаняк.